Expand Cut Tags

No cut tags

Jun. 14th, 2017

Із першої половини 80-х, коли Анатоль Камінський очолив Українську редакцію, Радіо Свобода дедалі сміливіше заявляло про національне питання в СРСР, виходило на контакт із дисидентами, передавало самвидав. (Відео за вересень 2013 року)
Відео:
https://www.radiosvoboda.org/a/25407700.html


Анатоль Григорович Камінський (нар. 17 травня 1925, с. Кошляки, нині Підволочиський район) — український політичний і громадський діяч, публіцист, правник. Голова Проводу ОУНЗ з червня 1991. Лауреат Міжнародної премії ім. П. Орлика (1994).

Протягом 1954—1958 займав посаду Голови Екзекутиви Закордонних Частин ОУН — ОУН за кордоном (ОУНз). У 1973—1981 член Президії Середовища Української Головної Визвольної Ради (УГВР) та заступник Голови Середовиша УГВР у 1981—1995.
Голова ОУНз від червня 1991 року і Голова Політичної Ради Середовища УГВР від квітня 1995 року по даний час.

Народився 17 травня 1925 у селі Кошляки Збаразького повіту (тепер Підволочиський район Тернопільської області, Україна).
У 1943 році закінчив гімназію у Львові. Вивчав право в Українському Вільному Університеті в Мюнхені до 1953-го.
Протягом 1956-1959 навчався у Лондонській Школі економічних і політичних наук (Англія) за спеціалізацією — «теорія і практика дипломатії».
З 1960 по 1980 працював на різних посадах у видавничому об'єднанні «Пролог» в Нью-Йорку, «, був його секретарем, заступником голови (1973—1980).
Протягом 1983—1989 був керівником Української служби Радіо "Свобода" в Мюнхені.
Друкувався в журналах „Сучасність“, „Український самостійник“, щоденнику „Свобода“. З 1989 р. викладає міжнародні відносини і міжнародне публічне право в УВУ. Читав лекції в Інституті міжнародних відносин у Києві, Львівському державному університеті ім. І. Франка.
Автор книг „На новому етапі“ (1965), „За сучасну концепцію української революції“ (1970), „Динаміка визвольної боротьби“ (1973), „Між двома революціями“ (1974), „Край, еміграція і міжнародні закуліси“ (1982), „На перехідному етапі“ (1990), підручника „Основи міжнародних відносин“ (2001) та ін.
У ТЕНЕТАХ МІФІВ БЕЗОПЛАТНОСТІ
Уже чверть століття ми живемо в якісно іншій системі координат. Час немалий. Та багато міфів старої системи ніяк не покинуть нас. Вони і далі насаджуються абсолютною більшістю українських політиків, а тому Read more... ) мушу зазначити ще два моменти. Перший: даний матеріал не має відношення до медичної реформи, яку пробують зараз почати в Україні. Бо нею не передбачається фундаментального демонтажу системи та відмови від бюджетного фінансування. Такий демонтаж потребує передусім «промивки» наших мізків. І в першу чергу в тих, кого ми уповноважуємо приймати рішення. А тому це швидше реакція на сплеск активності щодо захисту видатного досягнення комунізму – «безоплатної» медицини.
Другий момент. Очевидно, є необхідність пояснити, як і хто платить податки, наповнює наш спільний український казан. Бо це допоможе краще зрозуміти феномен «безоплатної платності». Про це скажу окремо.
https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=492712634404192&id=100009963799434

НАВІТЬ СИР У МИШОЛОВЦІ НЕ БУВАЄ БЕЗПЛАТНИМ
або: хто сплачує податки?
У продовження розмови щодо феномену «безоплатної платності» послуг держави варто уяснити природу податків. У повсякденному вжитку (і, на жаль, у багатьох підручниках) побутує їх поверхове розуміння.
Податки є нічим іншим як платою за послуги, які ми хочемо отримати з боку держави (освіта, медицина, безпека, оборона, суди і т.п.). І сплачуються всі вони з нашої з вами кишені. Бо треба розрізняти канал сплати податків і їх джерело.
Стосовно прибуткового податку не виникає особливих питань. Але спробуйте запитати будь-кого, скільки він заплатив сьогодні податків. У кращому випадку побачите затримку з відповіддю. А насправді ми щодня (або майже щодня) сплачуємо податки. 30% зведеного бюджету дає такий податок як ПДВ. Це спеціальна надбавка до ціни, яку кожен з нас сплачує, купуючи той чи інший товар. Її «вішають» на всі товари. Можна було б вчинити інакше. Скажімо, пляшка води коштує 10 грн. Сходіть у банк, сплатіть 2 грн. податку (20%), прийдете в магазин і отримаєте за 10 грн. воду. Незручно. Тому і за воду, і надбавку ми платимо (як і в інших країнах) в одному місці. Магазин у даному випадку виконує функції податкового агента, перераховуючи взяті з нас перед цим кошти у вигляді цінової надбавки, що не має відношення до самого проданого товару.
Акциз – це така сама надбавка до ціни, тільки додається вона до ціни не всіх товарів. Взяли з вашої кишені цю надбавку на заправці пальним і перерахували до бюджету, залишивши собі ціну пального.
В обох випадках джерелом виплати є кишеня громадян, хоча канал оплати – через підприємства. До речі, і прибутковий податок з громадян платимо не ми, а у більшості випадків роботодавець. Але в цьому випадку ніхто з нас ні хвилини не сумнівається в тому, що платимо ми.
Трохи складніше з податком на прибуток та ЄСВ, які теж у кінцевому рахунку взяті з нашої кишені.
Тільки чотири зі сплачених податків (ПДВ, акциз, на доходи громадян, на прибуток) дали ¾ усіх доходів зведеного бюджету (14 тис. у середньому з людини).
А тепер ще раз до «каші» в наших мізках, що провокує живучість міфів безоплатності. Коли ми сплачуємо податки, ми не знаємо, на які конкретні цілі вони підуть. Якщо 10 чоловік увіллють по літрі води у відро, а потім перехожий вип’є склянку води з цього відра, ніхто не знатиме, чию воду він випив. Але всі розуміють, що «воду» дало не відро (держава через бюджет), а люди, які туди «воду» налили (сплатили податки).
Вкотре хочу наголосити. Нічого не буває безплатним. Навіть сир у мишоловці є платним. Щоправда, для любителів сиру у мишоловці ця плата є останньою і найвищою.
https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=493761110966011&id=100009963799434

Profile

nazavzhdy

July 2019

S M T W T F S
 123456
7 8910111213
14151617181920
21222324252627
28293031   

Style Credit

Page generated Apr. 23rd, 2025 06:01 pm
Powered by Dreamwidth Studios