Expand Cut Tags

No cut tags
Діана Макарова: Репост ночной. Возможно, это неправильно. Репосты надо делать днём, тогда увидят и услышат.
Но те, кто видит и слышит, как раз не спят, их много...

... что значит глоток воздуха, знают все. Знают, не задумываясь. Дышать - это ж так просто.
Но знать и понимать - тут две большие разницы. И чтобы понять, надо просто однажды пройти через это. А лучше не надо, не желаю вам этого.
Это страшно, братцы. Ты хватаешься за руки окружающих, пытаешься вдохнуть, а вдохнуть не можешь. Мне хватило двух таких приступов, и моим окружающим хватило первых двух моих приступов - и мы теперь никуда не выезжаем без кислородной подушки. И баллон стоит наполненный. Потому что на своей шкурке, на своих выпученных глазах, на своём ужасе всё это знаешь.
Так я могу дышать, мне нужно только иногда помочь - а она не может вообще без баллона. И этот постоянный ужас остаться без кислорода я понимаю.
Прочтите, о чём пишет Леся. О глотке воздуха. Таком простом для большинства - таком невозможном для кого-то...



Леся Литвинова: Лера сидит возле входной двери. Она полностью одета, накрашена, собрана и готова к прогулке. Только после того, как я вставляю ключ в дверь, мы очень быстро отключаемся от стационарного кислорода и включаем портативный.

Очень быстро, потому что с этого момента начинают тикать драгоценные секунды. У нас есть всего полтора часа, которые мы можем потратить на жизнь вне дома. За пару недель такого графика, внутренние часы научились не давать сбоя и я почти не сверяюсь с цифрами на мониторе.

Восемь минут на то, что б спуститься вниз, достать из машины инвалидное кресло, положить в нее костыли и начать прогулку. Пять минут до ближайшей кафешки с вожделенным айс-лате и шесть минут на приготовление, если повезло и нет очереди. Пятнадцать на то, что б выпить кофе, сидя на ближайшей лавочке. Еще двадцать прогуляться недалеко от дома. Подняться домой - еще восемь минут. Уложиться секунда в секунду и поставить батарею на ночь на зарядку.

Поход в магазин за "вкусняшками" - это уже без остановок на кофе и лавочку, практически бегом. Потому что если там окажется очередь - придется все бросать и возвращаться домой. Остаться на улице без кислорода равноценно смерти. Без всяких преувеличений.....

Можно поехать куда-нибудь подальше. Например, в субботу мы планируем цирк. Это значит, что с собой надо брать стационарный кислород и первым делом включать его на месте в розетку. Полтора часа потративного - это дорога туда-обратно. Если застрянем в пробке - смотрите на абзац выше...

Нам очень повезло, что в нашей жизни есть Марія Айлен. Девушка, которая борется за жизнь тех, кто не может дышать сам. Именно поэтому нам не страшно. Точне, не так страшно, как могло бы быть.

Сейчас Марія Айлен пытается собрать денег на портативный концентратор, который умеет работать не полтора часа, а целый день. Целый день свободы. Целый день жизни, без оглядки на часы. Не отмеряя каждую драгоценную секунду .

Сейчас есть 2 доступных варианта:

- за 98.000 грн. - на 6 литров кислорода в минуту, без официальных украинских документов (но при необходимости сервис обещают организовать), время доставки около 1 недели.

- за 108.000 грн. - на 5 литров кислорода в минуту, официально зарегистрированный в Украине и с официальным сервисом, время доставки - 4-6 недель.

В каждом 2 батареи емкостью по 3 часа каждая и возможность докупить дополнительные батареи (цена одной 250 долларов).

45 тысяч уже есть. Осталось еще 53 или 63 тыс. на сам аппарат + 500 долларов на 2 дополнительные батареи.

Я не знаю успеем ли мы собрать денег на аппарат, пока он еще может помочь Лере. Возможно нет. Но я знаю, что она не единственный ребенок, которому он нужен. А что такое воздух - понимаешь только тогда, когда смотришь в глаза человеку, хватающему воздух ртом, как рыба, выброшенная на берег и говоришь: " Не бойся. Сейчас. Сейчас будет легче. Я мощность прибавила. Дыши. Смотри на меня. Дыши "....

Сбор на концентратор тут: https://ubb.org.ua/uk/project/3546/

https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=2187635774581753&id=100000060541752
Цю роботу ми традиційно не світимо. Хіба включимо у звіт - а щоб розписувати про неї, просити допомоги - о, ні.
Ця робота Ф.О.Н.Д.у - навіть не робота, а так, побічний ефект від нашої діяльності. Бо коли ти біжиш по фронту - ти не пройдеш повз це. Ти допоможеш, а якщо в тебе нема такої статті - ти все одно знайдеш ресурси і допоможеш.
Це робота з цивільним населенням.
Ми вирішуємо її завжди всередині Ф.О.Н.Д.у, користуючись допомогою тих, хто знає про цю нашу роботу, таку незначну порівняно з роботою інших волонтерів, які націлені саме на оце - на роботу з цивільним населенням.

Ми не націлені. В нас - фронт.
Але як пройти повз потреби тих, кого колись ти вивіз з-під вогню і пообіцяв, що не кинеш, що завжди допоможеш?
Та й вони не зловживають нашою допомогою. Звертаються, коли вже край. Коли не знають вже, як викрутитись, де знайти грошей, аби протриматись. В кожного з нас бувають такі моменти - і кожен з нас якось їх вирішує. Але людям, які лишились без власних домівок, яких було зірвано з насиджених місць, з місць праці, це завжди набагато важче.

Зараз ми не можемо самі витягти цю роботу. Сякі-такі дірки позатикали, а далі просто не можемо і край. І тому я звертаюсь до вас.
І от що пропоную.

Якщо хтось з вас хоче, якщо хтось з вас може зробити добру справу у новому році - ось мої стежки, ось мої короткі розповіді:

- сім"я, вивезена свого часу з Водяного, що під Донецьким аеропортом. У сім"ї троє жінок - бабуся, мати і дівчинка. Тоді їй було п"ять років. Зараз вона вже ходить до школи.
Це дівчатко свого часу стало моїм наймолодшим героєм книги https://www.facebook.com/zahalyavna/
Зараз вони живуть у тиловій частині Зони АТО. Пробиваються у житті самі як можуть, працюють. Але комуналка з"їдає дуже багато.
Рідко звертаються за допомогою. Десь раз на рік. Зараз звернулись.
Потрібно - продукти харчування, десь на місяць, аби зняти з сім"ї цю статтю, доки фінанси вирівняються. Побутова хімія. Якісь ліки для домашньої аптечки, в основному протизастудне і мазі від болю у спині.

- сім"я, яка виїхала з-під обстрілів теж у чотирнадцятому, самі родом з луганщини. Теж бабуся, мама та доня. Доня зовсім маленька. Вона інвалід дитинства. Тут потреби теж в продуктах харчування та спеціальних сумішах для дитини. В дитяти майже не працює підшлункова. Це тяжко. Це дитина, яка усе життя буде змушена сидіти на спец-діеті.
Сім"я теж намагається вибудувати незалежне від допомоги волонтерів життя. Але з такою дитиною треба увесь час бути поряд. Дитсадок їй теж не світить. Тому у сім"ї працює лише бабуся. Та власне, там так - хто знайде роботу, то й і працює. Але хтось інший мусить бути поруч з дитиною.

Ці історії не надто страшні чи сумні. Вони - одні з тисяч і тисяч. Ніхто не вмирає, нікому не потрібно закуповувати дорогі ліки. А просто подати руку допомоги. Просто підтримати, доки сім"я вирівняє свій фінансовий стан.
А ми вже не можемо. У Ф.О.Н.Д.а просто не вистачить людей, аби кидатись по цим цивільним, не надто страшним, але таким звичним справам - ось зовсім недавно ми так, без зайвого піару, лише силами Ф.О.Н.Д.у та друзів:
- вилікували у черговий раз хлопця, випускника інтернату, сироту. Було сильне запалення.
- допомогли ще одній сім"ї з ліками. Теж біженці, але вже з горлівки, живуть там же, в тиловій частині Зони АТО
- забезпечили дитячим харчуванням та памперсами ще одну сирітську матір з немовлям

І все. Картка для допомоги переселенцям, оця найнепопулярніша картка серед наших реквізитів - вичерпана.
Тож якщо ви хочете й можете допомогти тим цивільним людям, яким, власне, й іти вже нікуди, крім нас - прошу сказати про це у коментах чи у приваті.
А якщо ви можете й хочете просто вислати грошову допомогу для них на нашу картку - ось вона

4731 2171 1344 8573, Приватбанк, Анна Косінова

Дякую вам.


https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1660050974055597

Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової.

Profile

nazavzhdy

July 2019

S M T W T F S
 123456
7 8910111213
14151617181920
21222324252627
28293031   

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Page generated Apr. 23rd, 2025 05:32 pm
Powered by Dreamwidth Studios