Expand Cut Tags

No cut tags
Навесні 1945 р. у Відні відбулася зустріч уповноважених Проводу ОУН в Україні (Василя Охримовича, Мирослава Прокопа, Дарії Ребет та Миколи Лебедя — які на завдання Проводу перейшли на Захід) зі Степаном Бандерою, Степаном Ленкавським та Ярославом Стецько — було створено Закордонний Центр ОУН (бандерівців). У січні-лютому 1945 р. Закордонний Центр ОУН скликав конференцію керівних кадрів організації у Мюнхені, на якій відбулися перші ширші дискусії щодо ідеологічно-програмних питань і було оголошено створення Закордонних Частин ОУН (ЗЧ ОУН). Вже тоді досить чітко проявилися дві тенденції у трактуванні подальшої ідеологічної еволюції ОУН (б): С. Бандера та його прихильники вважали постанови III Надзвичайного Збору ОУН (з уточненнями конференції ОУН червня 1950 р.) чинними, але наполягали на тому, що програмні поступки на користь демократії та світоглядного плюралізму, зроблені під час війни, були передусім тактичним кроком, який не стосується базових принципів націоналізму. Їхні опоненти, які зосереджувалися у Закордонному Представництві УГВР, заперечували такий підхід, наполягаючи на тому, що демократія західного зразка та світоглядний плюралізм стали і мають бути засадничими елементами ідеології ОУН. Ці ідейні розбіжності загострилися і внаслідок певних особистих якостей учасників дискусії. С. Бандера, який упродовж усієї війни перебував або під домашнім арештом, або у концентраційному таборі як цінний заручник, фактично опинився поза активною діяльністю організації і його бачення ситуації в Україні та підхід до світоглядно-ідеологічних проблем ґрунтувався на попередньому політичному досвіді (це ж стосується його найближчих соратників, зокрема Я. Стецька). Вважаючи програмні корективи 1943 р. суто тактичним кроком, він явно демонстрував своє небажання брати до уваги практичний досвід, що був набутий без його безпосередньої участі, і перебирав на себе роль ідеологічного деміурга. Його опонентів дратувало таке ставлення до справи, оскільки авторитет С. Бандери довоєнних часів вже не тяжів над ними. Ситуація до певної міри була повторенням тієї, що призвела до першого розколу ОУН, але цього разу вже С. Бандера опинився в ролі ортодокса, який втратив зв’язок з реальною ситуацією і є об’єктом критики "крайовиків". Упродовж 1946-48 pp. в організаційних осередках ЗЧ ОУН відбувалася дискусія з цих питань, однак Read more... ) між ними був зазначений у доволі туманній формі: "ЗП УГВР проводить внутрішню і зовнішню політику у характері керівного визвольного центру. ЗЧ ОУН проводить зовнішню й внутрішню політику в характері визвольно-політичної організації". Ця остання спроба компромісу виявилася безперспективною. С. Бандера не дотримався правил "джентльменської угоди", організував виключення прихильників компромісу із керівництва ЗЧ ОУН і висунув вимогу збільшення повноважень проводу ЗЧ ОУН у стосунках з Колегією Уповноважених. Л. Ребет та З. Матла відповіли виключенням С. Бандери з Колегії та закликом до членів ЗЧ ОУН не визнавати його повноважень. Конфлікт вкотре вийшов за межі нормальної дискусії і дедалі більше набував типових рис еміграційної чвари. Зрештою, у лютому 1954 р. було створено нові керівні органи тієї частини ЗЧ ОУН, яку очолили Л. Ребет та З. Матла, а в грудні 1956 р. "двійкарі" провели конференцію, яка легітимізувала нову організацію — ОУН за кордоном (ОУН (з). В подальшому ОУН(з) разом із ЗП УГВР, декларуючи відданість принципам III Надзвичайного Збору ОУН (1943 р.) стабільно дотримувалися націонал-демократичних принципів. ОУН (з) публічно виступала від імені ЗП УГВР. "Двійкарі" протягом 18 років видавали часопис "Український самостійник", вони заснували видавництво "Пролог", яке упродовж свого існування випустило понад 200 назв книжок, видавали журнал "Сучасність", який упродовж трьох десятиліть був найцікавішим в інтелектуальному відношенні суспільно-політичним і літературно-художнім і науково-популярним виданням української діаспори. Починаючи з 1960-х років "двійкарі" виступали з беззастережною підтримкою інтелектуального нонконформізму в Радянській Україні.
Збройна боротьба, що її вели ОУН і УПА проти гітлерівського і сталінського тоталітаризму, вимагала консолідації нації: створення всеукраїнського представництва українського народу і в самій Україні, й перед зовнішнім світом. Така вимога часу змусила дещо переглянути ідеологічні засади організації у бік наближення їх до демократичних ідеалів. Керівники ОУН зрозуміли, що здобути незалежність України можливо, лише об'єднавши зусилля усіх національних партійних сил, що стоять на платформі незалежності України спільно з іншими поневоленими народами. І виступили з ініціативою створення надпартійного політичного органу, завдання якого полягало б, насамперед, в об'єднанні на демократичних засадах розпорошеного за численними партіями і фракціями національно-визвольного руху.

Задля створення нового політичного органу українського підпілля за рішенням Головної Команди УПА, схваленим Проводом

ОУН(б), було утворено Ініціативний комітет (Лев Шанковський). який підготував Установчий Збір і накреслив його тимчасову платформу. Такий політичний центр самостійницького підпілля було створено (липень 1944 р.) в умовах глибокої конспірації в районі (тоді був у цілому під контролем УПА) поблизу сіл Сприня й Недільна на Самбірщині Дрогобицької (тепер - Львівської) області. Він прийняв назву Українська Головна Визвольна Рада (УГВР).

Усього в Установчому Зборі УГВР брало участь 25 відомих осіб, які представляли як певні політичні середовища, так і певні сили: членів ОУН було 9, у тому числі 8 - бандерівського Проводу, інші (16 членів Ради) не були оунівцями. Із них 6 народилися на СУЗ, 2 - родом з ПЗУЗ, інші - були із західних земель України. Освітній ценз членів УГВР, як на підпільну установу, був досить високим: усі (крім трьох) мали закінчену вищу освіту.

Установчі збори УГВР ухвалили декілька конкретних та лаконічних програмних документів - "Тимчасовий устрій УГВРк політичну Платформу та Універсал УГВР до українського народу Усі вони наголошували на необхідності досягнення основної мети Ради - здобуття Української Самостійної Соборної Держави.

Так, своєрідною декларацією принципів та перспектив українського визвольного руху став окремий Універсал, з яким Українська Головна Визвольна Рада звернулась до українського народу {В. Косик). Подібний за формою і призначенням до Універсалів Центральної Ради, документ накреслив політико-правову лінію українського національного державотворення - створення такої державної організації, яка б відповідала інтересам усіх верств українського народу. В Універсалі УГВР визначалася найвищим керівним органом українського народу на час його революційної боротьби, аж до створенні уряду Самостійної Соборної Держави на українських етнографічних землях; присягалася боротися за справедливий лад без гніту і визиску, за вільну працю селянина і робітника, за широку ініціатив) трудящого населення в усіх галузях господарської діяльності.

Одним з найбільш важливих програмних документів конституційного характеру, в якому чітко і недвозначно сформульовано політико-правові засади діяльності УГВР - цілі й завдання та її основні ідейно-програмні принципи - стала політична Платформа УГВР. Структурно документ складається із преамбули (чотири частини) та двох основних розділів про цілі, завдання і принципи Ради. Останні два розділи складаються відповідно із п'яти та шести частин.

Вельми цікаво, що однією з основоположних засад укладення політичної Платформи, за визначенням Р. Шухевича (Тараса Чупринки), мала стати теза про те, щоб "визнати демократію як принцип представництва" (подаю за О. Русначенком). З цього погляду, цілком логічним для УГВР виглядало підтвердження її прямого зв'язку з традиціями українського національно-визвольного руху і Українською державою 1917-1921 років. (Хоча дослідники (О. Русначенко) обґрунтовано зауважують, що цей зв'язок не був такий уже й прямий і однозначний, як подавалося в документі). До слова - наявність у політичній Платформі Ради пункту про "забезпечення народно-демократичного способу визначення політичного устрою в українській державі шляхом загального народного представництва" засвідчувало, що з відкиданням демократії як такої при державному будівництві було покінчено. Тут, звісно, не обійшлося як без впливів самої ОУН, що вже добре еволюціонувала, так і впливів з боку інших членів Ради. Далі у преамбулі Платформи коротко описувались біди, що їх зазнала Україна під чужинським пануванням. І робиться висновок: вихід із такого становища - створення власної національної суверенної держави.

Надзвичайно важливий висновок у документі зроблено на підставі характеристики сучасної світової війни як війни сил двох імперіалізмі в - московсько-більшовицького й німецько-гітлерівського, що жадають і колонізації, і знищення України. Далі у документі зазначалось, Read more... )


11-15 липня 1944 р. у Лісничівці поблизу с. Сприня Самбірського повіту на Львівщині під охороною кількох сотень повстанців відбувся Перший Великий Збір УГВР, який уконституював створення нового представницького органу українського визвольного руху. В умовах війни (13 липня 1944 р. розпочалася Львівсько-Сандомирська операція Червоної армії) не всі зазначені особи змогли прибути. Із 30 запрошених приїхав 21 депутат. Попри те, що більшість учасників Збору були членами ОУН, до його складу увійшли також представники інших політичних та релігійних сил – соціалісти, націонал-демократи, гетьманці, діячі Церкви. Переважання бандерівців у складі українського підпільного уряду та парламенту свідчило про реальну розстановку сил в українському визвольному русі. Представники ОУН мали повне право займати домінуючу позицію в УГВР, враховуючи збройну боротьбу, яку вела УПА проти окупантів.
У перші дні Збору було обрано його керівництво, зачитано основні доповіді та обговорено програмні документи («Платформа», «Універсал» та «Устрій» УГВР), які були відтак затверджені. Згідно з «Тимчасовим устроєм» УГВР була визначена «верховним органом українського народу в його революційно-визвольній боротьбі за УССД», що координував діяльність політичних центрів, керував визвольною боротьбою і визначав напрямки української державної політики, а також репрезентував український народ та його державницькі змагання на зовнішньополітичній арені. До керівного складу УГВР увійшло 25 осіб. Структурно до організації належали: Великий Збір УГВР (протопарламент), Президія УГВР на чолі з Президентом, Генеральний секретаріат (протоуряд), Генеральний Суд, Контрольна Колегія. Структура керівного органу базувалася на демократичних засадах і принципах, таких як: поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову, плюралізм та взаємоконтроль, виборність основних органів державної влади.
Великий Збір був оголошений найвищим законодавчим органом влади на час збройної визвольної боротьби. Він мав права: а) ухвалювати основні закони; б) розглядати та вирішувати основні політичні питання, затверджувати лінію визвольної політики, розробляти програму й тактику боротьби; в) приймати звіти про діяльність всіх органів УГВР; г) визначити напрямки діяльності всіх органів УГВР; ґ) обирати Президента, Президію, Голову Генерального секретаріату, Генерального суддю і Генерального контрольного; д) приймати присягу Президента; е) кооптувати нових членів і затверджувати кооптованих Президією; є) виключати членів. Між сесіями Великих Зборів найвища законодавча влада належала Президії на чолі з Президентом УГВР, який проводив конференції Президії. Президент очолював УГВР і репрезентував її, затверджував генеральних секретарів за поданням голови уряду, скликав Великий Збір і відповідав перед останнім тощо.
Виконавчу владу в УГВР репрезентував Генеральний секретаріат на чолі з головою, підпис якого разом з підписом Президента надавав чинності всім державно-правовим актам. Судова влада нележала Генеральному суду, а контрольні функції виконувала Контрольна колегія.


З Мирославом Прокопом, якому у травні цього року виповнилося б 100 років від дня народження, мене пов’язувала активна й плідна переписка, яка налічує більш як сотню листів, та неперіодичні телефонічні контакти, що почалися у другій половині 1990-их років вже тепер минулого століття. Сьогодні ж ми можемо стверджувати, що це був один із найяскравіших провідників українського визволь­ного руху ХХ-го століття, який виявив себе як ви­датний діяч підпільної ОУН, чоловий член-засновник підпільного українського парламенту Україн­ської – Головної Визвольної Ради (УГВР).

Згадуючи про свою підпільну працю в окупованому німцями Києві Мирослав Прокоп, писав, що „…за умов німецького терору, а також страху перед поверненням большевиків, українські активісти в Києві більше ризикували своїм життям і життям своїх рідних, аніж члени підпілля. Тому, попри побутові труднощі та небезпеки, я завжди з великою пошаною думаю про тих киян, а моє перебування в Києві зараховую до найкращих переживань у моєму житті..”.

Хто був Мирослав Прокоп?

Чому ми, українці, маємо пам’ятати про нього, вивчати його твори та життєвий шлях?

Мирослав Андрій Прокоп (псевда: Володимир, Орлович, Радович, Гармаш, Остап, літературні псевда: М.В.Вировий, О.С.Садовий, В.В.Садовий), народився 6 травня 1913 року у Перемишлі, де закінчив гімназію та став членом Пласту. Після вступу Read more... )
Із першої половини 80-х, коли Анатоль Камінський очолив Українську редакцію, Радіо Свобода дедалі сміливіше заявляло про національне питання в СРСР, виходило на контакт із дисидентами, передавало самвидав. (Відео за вересень 2013 року)
Відео:
https://www.radiosvoboda.org/a/25407700.html


Анатоль Григорович Камінський (нар. 17 травня 1925, с. Кошляки, нині Підволочиський район) — український політичний і громадський діяч, публіцист, правник. Голова Проводу ОУНЗ з червня 1991. Лауреат Міжнародної премії ім. П. Орлика (1994).

Протягом 1954—1958 займав посаду Голови Екзекутиви Закордонних Частин ОУН — ОУН за кордоном (ОУНз). У 1973—1981 член Президії Середовища Української Головної Визвольної Ради (УГВР) та заступник Голови Середовиша УГВР у 1981—1995.
Голова ОУНз від червня 1991 року і Голова Політичної Ради Середовища УГВР від квітня 1995 року по даний час.

Народився 17 травня 1925 у селі Кошляки Збаразького повіту (тепер Підволочиський район Тернопільської області, Україна).
У 1943 році закінчив гімназію у Львові. Вивчав право в Українському Вільному Університеті в Мюнхені до 1953-го.
Протягом 1956-1959 навчався у Лондонській Школі економічних і політичних наук (Англія) за спеціалізацією — «теорія і практика дипломатії».
З 1960 по 1980 працював на різних посадах у видавничому об'єднанні «Пролог» в Нью-Йорку, «, був його секретарем, заступником голови (1973—1980).
Протягом 1983—1989 був керівником Української служби Радіо "Свобода" в Мюнхені.
Друкувався в журналах „Сучасність“, „Український самостійник“, щоденнику „Свобода“. З 1989 р. викладає міжнародні відносини і міжнародне публічне право в УВУ. Читав лекції в Інституті міжнародних відносин у Києві, Львівському державному університеті ім. І. Франка.
Автор книг „На новому етапі“ (1965), „За сучасну концепцію української революції“ (1970), „Динаміка визвольної боротьби“ (1973), „Між двома революціями“ (1974), „Край, еміграція і міжнародні закуліси“ (1982), „На перехідному етапі“ (1990), підручника „Основи міжнародних відносин“ (2001) та ін.
Наталія Кирилівна Осьмак розповідає про життя свого батька Осьмака Кирила Івановича. Кирило Осьмак - діяч Української Центральної Ради, діяч ОУН, Президент Української Головної Визвольної Ради.

https://youtu.be/BtrjcqWWnAk?t=19m26s

Верно, все старые пророчества предсказывали полную катастрофу; одно пресказывало, что петух потеряет все свои перья, но обретет новые, красивее прежних. Французы от природы не любят чересчур легкую жизнь, они - они как феникс, возрождаются из пепла. Они твердо верят, что тот, кто побеждает - проигрывает.
Тем времнем поменялось правительство, но это никого не взволновало.
................
................
И потому, естественно, правительство сменилось, но жизнь французов продолжалась в прежнем русле.
Все были счастливы, потому что мужчины живы и многие уже вернулись домой. Трудности были главным образом личные - наличие бензина и сливочного масла.
Эти две мороки больше всего беспокоили людей.
................
..............
................
Все задышали полной грудью у всех были хлеб, масло, вино, овощи, и люди забыли о бедах. И занялись уборкой урожая.
...........
Единственной заботой, и очень серьезной, остается бензин. Конечно, во Франции его нет, пытаются заменить углем, для грузовиков сгодится, но не для легковых автомобилией. Да и как появиться бензину, если англичане продолжают подрывать танкеры и не дают им прохода?
Единственный выход ныне - не использовать бензин и собрать то, что имеется. Вроде разумно, только вот все предприятия прекратили работу, поэтому время от времени выделяется день, когда разрешается совершать поездку. Купить бензин нельзя, но ехать можно....
.............
............
.............


В общем, все деловито ко всему приспосабливаются, и, должна сказать, французы вполне довольны, комбинируя, замышляя и добиваясь успеха, но превыше всего экономя...........
Я спрашиваю молодых людей, каково им, и они отвечают, что очень довольны. Говорят, что ощущают, будто у них есть будущее, что устали от своих слабостей и пороков, что окажись победа чересчур легкой, слабостей было бы больше, а сейчас - о, сейчас есть чем заняться, надо восстановить Францию, появилось будущее; нужно больше электричества, Франция должна стать самодостаточной, и они верят, что так и произойдёт, считают, что французы чересчур разнюнились, а это неправильно. Как бы там ни было, они с надеждой смотрят в будущее, и кроме того, не стремятся к демократии, как прежде; придется устроить всё по другому. Короче, они живы и любят жизнь.
Пожилые люди, оправившись от шока, тоже довольны, никто, похоже, не горюет, как выразилась Мадлен Роп, добравшись из Белле из самого Бордо. И не подумаешь, что страна побеждена, совсем нет; люди как будто очнулись.
Ну да, они немного расстраиваются из-за предсказаний, все предсказывают, что петух потеряет перья, но он оправиться и закукарекает громче прежнего; все утверждают, что после худшего всегда следует лучшее, и есть ведь святая Одилия, которая предсказала, что после кровопролития в июне, четыре месяца спустя Франция заблистает сильнее прежнего. А почему бы и нет?

(с) Гертруда Стайн "Войны, которые я выидела".

Profile

nazavzhdy

July 2017

S M T W T F S
      1
23 4 567 8
9 1011 121314 15
16171819 202122
23242526272829
3031     

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Page generated Jul. 22nd, 2017 02:34 pm
Powered by Dreamwidth Studios