Expand Cut Tags

No cut tags
Держава має привести свої фінанси в порядок, навчитися робити це так, як роблять прості українці. Українська сім’я живе в рамках того, що вона заробляє, не дозволяючи собі жити в борг. Жодне покоління українських політиків не хоче керуватися цим простим, здоровим принципом.
Ми живемо в борг. Торік державний бюджет витратив на 200 мільярдів більше, ніж було зароблено. Нестачу покрили боргом. Тривале життя в борг привело вже до того, що зараз наша країна має борг майже два трильйони гривень. А до кінця року, згідно з бюджетом, який уряд подав на затвердження, його збираються збільшити ще на 400 мільярдів гривень. Для мене це досить тривожні цифри: за рік — сотні мільярдів гривень приросту боргу! Фундаментальна проблема бюджету — невідповідність доходів видаткам, проблема, яку не хочуть бачити в повному масштабі та адекватно вирішувати.
Як повернути той капітал, який працює по всьому світу в офшорах? Це не дорога усипана цукром, але це велика робота для політиків. Зробивши легалізацію капіталу, ми повинні прийти до амністії, до амністії перш за все фіскальної. І це не популярні кроки. І ті хто збираються на вибори це не підтримують. Але ті хто хочуть бачити Україну ефективною – вони підтримають.

І після легалізації та амністії капіталу настане гарний час, як сповідь перед причастям. Бо сповідь для людини – це нульова декларація.

І не важливо ти службовець чи ні. Бо всі країни від Болгарії до Балтії керувалися триєдиним принципом: легалізація, амністія і нульова декларація. Це передбачає: людина фіксує не те, що вдома лежить, а те що вона принесла, поклала на рахунок і зафіксувала. І з цього моменту людина починає нові відносини зі своєю державою. І ці декларації – не підстава для прокуратури бігати за людиною.

Завдання держави зробити перший крок на зустріч. Не як прокуратуру пустити по сліду людини, а як з Різдва Хрестового почати нові відносини.

Нульова декларація, легалізація та амністія – це твоя сповідь перед державою за всі роки, і свідчення того, що з цього моменту всі ми разом, кожен українець починає нові відносини з державою. Хто залишиться працювати, хто буде ефективним при нових умовах – відповідь дасть сам ринок.
Але ваша природа має бути легальною. Кримінальну складову ми маємо віднести до особливого порядку застосування.

Уряд повинен це почути!

https://www.facebook.com/president.ukraine/posts/1692909580720859
У ТЕНЕТАХ МІФІВ БЕЗОПЛАТНОСТІ
Уже чверть століття ми живемо в якісно іншій системі координат. Час немалий. Та багато міфів старої системи ніяк не покинуть нас. Вони і далі насаджуються абсолютною більшістю українських політиків, а тому Read more... ) мушу зазначити ще два моменти. Перший: даний матеріал не має відношення до медичної реформи, яку пробують зараз почати в Україні. Бо нею не передбачається фундаментального демонтажу системи та відмови від бюджетного фінансування. Такий демонтаж потребує передусім «промивки» наших мізків. І в першу чергу в тих, кого ми уповноважуємо приймати рішення. А тому це швидше реакція на сплеск активності щодо захисту видатного досягнення комунізму – «безоплатної» медицини.
Другий момент. Очевидно, є необхідність пояснити, як і хто платить податки, наповнює наш спільний український казан. Бо це допоможе краще зрозуміти феномен «безоплатної платності». Про це скажу окремо.
https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=492712634404192&id=100009963799434

НАВІТЬ СИР У МИШОЛОВЦІ НЕ БУВАЄ БЕЗПЛАТНИМ
або: хто сплачує податки?
У продовження розмови щодо феномену «безоплатної платності» послуг держави варто уяснити природу податків. У повсякденному вжитку (і, на жаль, у багатьох підручниках) побутує їх поверхове розуміння.
Податки є нічим іншим як платою за послуги, які ми хочемо отримати з боку держави (освіта, медицина, безпека, оборона, суди і т.п.). І сплачуються всі вони з нашої з вами кишені. Бо треба розрізняти канал сплати податків і їх джерело.
Стосовно прибуткового податку не виникає особливих питань. Але спробуйте запитати будь-кого, скільки він заплатив сьогодні податків. У кращому випадку побачите затримку з відповіддю. А насправді ми щодня (або майже щодня) сплачуємо податки. 30% зведеного бюджету дає такий податок як ПДВ. Це спеціальна надбавка до ціни, яку кожен з нас сплачує, купуючи той чи інший товар. Її «вішають» на всі товари. Можна було б вчинити інакше. Скажімо, пляшка води коштує 10 грн. Сходіть у банк, сплатіть 2 грн. податку (20%), прийдете в магазин і отримаєте за 10 грн. воду. Незручно. Тому і за воду, і надбавку ми платимо (як і в інших країнах) в одному місці. Магазин у даному випадку виконує функції податкового агента, перераховуючи взяті з нас перед цим кошти у вигляді цінової надбавки, що не має відношення до самого проданого товару.
Акциз – це така сама надбавка до ціни, тільки додається вона до ціни не всіх товарів. Взяли з вашої кишені цю надбавку на заправці пальним і перерахували до бюджету, залишивши собі ціну пального.
В обох випадках джерелом виплати є кишеня громадян, хоча канал оплати – через підприємства. До речі, і прибутковий податок з громадян платимо не ми, а у більшості випадків роботодавець. Але в цьому випадку ніхто з нас ні хвилини не сумнівається в тому, що платимо ми.
Трохи складніше з податком на прибуток та ЄСВ, які теж у кінцевому рахунку взяті з нашої кишені.
Тільки чотири зі сплачених податків (ПДВ, акциз, на доходи громадян, на прибуток) дали ¾ усіх доходів зведеного бюджету (14 тис. у середньому з людини).
А тепер ще раз до «каші» в наших мізках, що провокує живучість міфів безоплатності. Коли ми сплачуємо податки, ми не знаємо, на які конкретні цілі вони підуть. Якщо 10 чоловік увіллють по літрі води у відро, а потім перехожий вип’є склянку води з цього відра, ніхто не знатиме, чию воду він випив. Але всі розуміють, що «воду» дало не відро (держава через бюджет), а люди, які туди «воду» налили (сплатили податки).
Вкотре хочу наголосити. Нічого не буває безплатним. Навіть сир у мишоловці є платним. Щоправда, для любителів сиру у мишоловці ця плата є останньою і найвищою.
https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=493761110966011&id=100009963799434
Віктор Пинзеник:
У лабіринтах подій тижня малопоміченим залишилося рішення Уряду реструктурувати свої борги. Йдеться про кругленьку суму – 222 мільярди, а разом з відсотками за ними, які конвертують у борг, - 229 млрд. Сплату цього боргу переносять на період 2025-2047 рр.
Важко віднести це рішення до таких, що радують. Подібні сигнали не втішають інвесторів. Та головне навіть не в цьому.
Зазвичай реструктуризацію роблять для зменшення видатків і боргового тиску на країну. Але це не про нас. Бо в нас це роблять, щоб видатки збільшити. І це при тому, що існуючу велику нестачу коштів бюджету фінансують за рахунок стрімкого зростання боргу. Він у нас уже вимірюється трильйонами. А за цей рік очікується приріст ще на 366 млрд.
Унікальна для розуміння логіка реструктуризації, чи як її називають малозрозумілим словом – репрофайлінг.

Profile

nazavzhdy

September 2017

S M T W T F S
     12
3 456789
101112 13 141516
17181920212223
24252627282930

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Page generated Sep. 21st, 2017 03:26 am
Powered by Dreamwidth Studios